середу, 9 квітня 2008 р.

Клонувати чи не клонувати: за і проти.

Клонувати чи не клонувати: за і проти.

Більше десяти років пройшло з того часу, як у Британії клоновано першу велику тварину після пуголовків – вівцю Доллі. А досі між науковцями не вщухають суперечки щодо того клонувати чи не клонувати. Шляхом клонування можна створити будь-який живий організм або його частину. Звичайно, найбільше суперечок точаться саме навколо клонування людини.

Яке існує клонування?
Клонування буває двох видів. Або для того, щоб отримати тканини організму – тоді воно називається терапевтичним і ембріон, створений в результаті клонування, на чотирнадцятий день його існування спиняють у ості та використовують як джерело стволових клітин.
Інший варіант клонування – репродуктивне – передбачає, що в результаті має вирости цілий організм.

Що хорошого дає клонування?
Часткове – терапевтичне клонування – головий аргумент тих, хто є прибічником клонування. Річ у тім, що вирощуючи стволові клітини, можна створювати людські тканини та органи, які можуть врятувати хворих людей та продовжити їм життя. І створювати необхідні медикаменти.
Крім того, якщо для клонування використовувати матеріал конкретної людини, то отримані в результаті органи при трансплантації не мають бути відторгненими організмом людини. Цей самий матеріал міг би допомогти виправити недоліки та дефекти власних тканин організму.
Повне – репродуктивне клонування – може допомогти відтворити зниклі види тварин або зберегти ті види, які під загрозою щезання з планети.

Ложка дьогтю чи ложка меду?
Проте не все так просто. Якщо із клонуванням тварин та збереженням видів, що щезають, немає ніяких проблем та недоліків, окрім невдалих спроб, то інакша справа із клонуванням людини.
Стволові клітини, які потрібні для того, щоб виростити нову печінку, можна отримати з єдиного джерела – ембріонів людини. Але для того, щоб отримати ці стволові клітини шляхом клонування, потрібно виростити той самий людський ембріон та вбити його. Точніше, багато людських ембріонів. Ось тут і виникає етична проблема.
Ясна річ, повне клонування людини взагалі предмет постійних суперечок.

Моральний аспект проблеми.
Проблема клонування людини – проблема етична. Людина втручається в таку сферу буття, за яку не може нести відповідальність в силу своєї природи. Тому передбачити наслідки таких кроків неможливо. В юридичних документах, присвячених клонуванню, наголошено на етичній стороні клонування. Яким би чином не була створена людина, вона не має бути продукцією до виробництва в прямому значенні цього слова.
«Клонування – це справа тонка. Особливо в Америці, де майже все передусім побудоване на етиці та моралі, а вже потім на наукових дослідженнях та феноменах, - говорить Анастасія Гранат, молодий американський біолог, - Все йде до клонування людини, а мені це не подобається. Я – людина нерелігійна, але мені здається, що життя має починатися з великого кохання двох людей, а не від руки лаборанта в пробірці із заміщенням ядра людини, яка вже існує.»

Юридичний аспект справи.
На сьогодні клонування регулюється як міжнаціональними документами, так і документами на рівні однієї країни. Наприклад, у Росії існує заборона на клонування людини протягом п’яти років. А в Європі заборона клонування існує не лише на національних рівнях, але й на рівні права в ЄС.
Додатковий протокол про заборону клонування людини 1998 року – до Конвенції Ради Європи про права людини в біомедицині – єдиний міжнародний акт, який забороняє клонувати людину. Причина – несумісність із гідністю людини.
Терапевтичне клонування дозволено Хартією про основні права 2000 року.
З юридичної точки зору, клонування людини вступає в протиріччя із цілою низкою прав особи, з правом на людську гідність, з правом на цілісність особистості.
Крім того, необхідно вирішити купу юридичних питань. Чи буде клон людини суб’єктом права? Якщо так, то чи будуть його справа як суб’єкта збігатися із правами оригінала людини? Як врегулювати стосунки між оригіналом і клоном? Сімейні стосунки, ідентифікація тощо.

Релігійний погляд на клонування.
Усі релігії світу, окрім декотрих культів (раеліти, наприклад), одностайно виступають проти клонування людини з будь-якою метою.
Причина такого погляду проста. Питання не лише в тім, що людина претендує на творення себе самої – те, що підвладно лише Богу. Якщо розглядати клонування з метою отримати стволові клітини, то для цього доведеться вбити ембріони людини. А традиційні церкви вважають, що людський організм отримує душу в момент зачаття. Тобто двогодинний ембріон – вже людина із душею, повноцінна за своїм людським життям. Навіть якщо ця людина була створена не природним способом, а в результаті штучного запліднення. До речі, до останнього традиційні церкви, зокрема православна та католицька, ставляться позитивно лише в тому випадку, якщо жоден із запліднених ембріонів не викидають як вторинний матеріал.
Крім того, клонування не є зачаттям, бо людський організм створюється внаслідок вживлення іншого ядра в клітину. Відповідно, про зачаття – таїнство, в якому беруть участь троє – чоловік, жінка та Бог – не йдеться.

Наостанок - тим, хто мріє клонувати власного кота.
Клонований організм генетично ідентичний організму, який клоновано. Але відтворений генетично організм все одно не буде мати ні такої самої особистості, ні такого самого характеру, як його «батько». Тобто ваш кіт буде тільки ззовні подібним на попередника. За характером – буде інакший.
Крім того, хоча котик і матиме гени свого попередника, проте це не означає, що за сукупністю зовнішніх ознак він буде таким самим, як його попередник. Він може вирости меншим за зростом. Або навпаки більшим та товстішим – якщо ви його годуватимете не так само, як його попередника.
Крім того, біологічний вік вашого нового кота на момент його «народження» буде таким самим, як вік вашого кота, коли у нього брали клітину для клонування. Це означає, що ваш улюбленець житиме менше і хворітиме більше, ніж його попередник.
Одним словом, обманути природу не можна, свого котика все одно е повернути, тому чи не простіше піти на ринок і купити собі нову кицю, із власним неповторним характером і повними силами до життя?

Немає коментарів: